Мир за шматок України? NYT пояснив, чому обіцянки Трампа не варті навіть серветки

Переговори між США та Україною щодо можливого завершення війни з Росією, за даними The New York Times, виходять на фінальний етап.

В основі обговорюваної формули — стара як світ ідея: Україна поступається частиною територій на Донбасі, а взамін отримує гарантії безпеки від Сполучених Штатів, які нібито мають назавжди відбити у Кремля бажання знову нападати.

На перший погляд, логіка зрозуміла. Володимиру Зеленському потрібен аргумент, який можна показати суспільству, пояснюючи болючі компроміси. Але саме тут, пише NYT, починається головна пастка. Бо вся ця конструкція тримається на одній людині — Дональді Трампі. А йому довіряти небезпечно.

Проблема не в самій ідеї гарантій, а в тому, що вони можуть виявитися фікцією. За роки політичної кар’єри Трамп так і не продемонстрував готовності реально протистояти Росії. Навіть коли звучали гучні заяви та погрози, за ними не йшли дії. Ба більше — наприкінці свого президентського терміну він урізав допомогу Україні, повторював російські тези про «причини війни» і відкрито говорив про бажання налагоджувати економічну співпрацю з Москвою. Якщо за умов повномасштабного вторгнення він не готовий допомагати Києву, то чому раптом зробить це в майбутньому, спираючись лише на формальні домовленості?

Окреме занепокоєння викликають формулювання в проєкті угоди. Гарантії мають спрацьовувати лише у разі "значного, навмисного та тривалого" нападу. Така лексика залишає Трампу ідеальний простір для ухилення. Будь-яку нову атаку можна буде назвати «обмеженою», «випадковою» або такою, що «не тягне на ескалацію». Приклад уже був: інцидент із російським дроном у Польщі Трамп тоді легко списав на "можливу помилку". І відповідальність розчинилася в повітрі.

Саме тому, підкреслює NYT, обмінювати стратегічно важливі українські території на такі гарантії — це небезпечна наївність. Реальна безпека не будується на заявах і підписах. Вона будується на конкретних інструментах, які стримують агресора тут і зараз.

Замість ефемерних обіцянок Києву варто вимагати того, що має матеріальну цінність і довготривалий ефект. Йдеться про доступ до заморожених російських активів на сотні мільярдів доларів, про масштабні постачання сучасної зброї — від систем Patriot і далекобійних ракет до F-16 та артилерії. Окремий стратегічний козир — повернення під український контроль Запорізької АЕС. Її можна було б управляти спільно зі США, використовуючи як джерело енергії для промисловості й фінансову основу для відбудови країни.

Читайте також:

"Собака, яка не гавкала": Джеффрі Епштейн підставив Дональда Трамп на торгівлі людьми.

План Трампа: США готують переговори з Путіним про завершення війни, але лише з однією умовою.